Історія міста Чернігова

Черні́гів — місто на півночі України, у східній частині Чернігівської області. Розташоване у Придніпровській низовині, на правому високому березі річки Десна.

На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці 7 століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище.
Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком. У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з 9 століття увійшло до складу Київської Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави наряду з Києвом і Новгородом.
У 11 — 13 століттях Чернігів був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. Першим у ньому господарював Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Цей князь побудував новий кам'яний княжий двір і почав будову Спаського собору. Після його смерті Чернігів опанув його брат Ярослав, а згодом племінник Святослав Ярославич, родоначальник чернігівської княжої династії Святославичів.
Зусиллями князів і Київської митрополії наприкінці 11 століття в Чернігові було засновано єпархію, яка включала у себе широкі простори східної Русі.
У княжу добу Чернігів знаходився на плато між річкою Десною та її притокою Стрижнем. У центрі міста зноходився замок з княжим двором — дитинець, до якого прилягав окольний град — передгороддя і район Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Над Десною лежав торговий Поділ. На середину 12 століття територія міста без подолу становила близько 120 га.
Управління чернігівської княжої династії створювало належні умови для розвитку культури міста і залежних володінь. Це відбилося насамперед на архітектурі й образотворчому мистецтві. Чернігівські монументальні будови 11 — 12 століть, особливо церкви і собори, були видатними пам'ятниками тієї доби. У першій половині 11 століття в центрі дитинця постав Спасо-Преображенський собор. Протягом 12 століття — початку 13 століття було побудовано собор Бориса й Гліба (Чернігів), Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви^[2], Успенський собор Єлецького монастиря, П'ятницьку церкву ^[3]. Чернігівці княжої доби залишили свій слід також у літературі Русі. Зокрема, чернігівський ігумен Данило був автором опису мандрівки до Святої Землі кінця 11 — поч. 12 століття. Уривки Чернігівського літопису, що не зберігся, знаходимо у пізніших літописних зводах.
Монгольська навала перервала зростання Чернігова на тривалий час. Місто опинилося в залежності Золотої орди. Центр Сіверської землі перейшов до Брянська.
У 1353 році Чернігів підпав під владу Великого князівства Литовського, а у 1503 році був приєднаний до Великого князівства Московського^[4]. Завойовники звели на узбіччях дитинця фортецю і розбудовали передгороддя.
Чернігів не раз зазнавав руйнації від нападів татар. Особливо місто постраждало під час їхніх походів у 1482 і 1497 роках.
У 1618 році за Деулинським перемир'ям Чернігів перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, магістрат і герб, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства.
Соціокультурний розвиток Чернігова у 14 — 16 століттях гальмувався через постійні війни Великого князівства Литовського і Московії. Ці держави боролися за домінування у Східній Європі, перманентно спустошуючи Чернігівщину і Сіверщину. Перші ж паростки культурного відродження з'явилися із настанням 17 століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький збудував у 1646 році в Чернігові першу друкарню.